Всій цій історії передувало рішення, яке ми прийняли в травні 2022 року – переховувати 10% від надходжень ЦСН на потреби ЗСУ (тобто, що таке «ЦСН» і «ЗСУ» я пояснювати не буду, сподіваюсь, що всі кому потрібно, як кажуть, в темі :). В той момент ще не було зрозуміло, які саме це будуть потреби, і куди будемо перераховувати гроші, але минув травень, потім червень-липень, і чи то завдяки публікаціям про цю нашу ініціативу у ФБ, чи то просто з причин загального відновлення бізнес-активності в країні, надходження в ЦСН почали зростати, і став утворюватись невеличкий фонд. Так наші клієнти долучились до цієї допомоги. І без цих грошей все, це було б неможливо. Ну, тобто якось би воно було, бо ніколи ще не було, щоб ніяк не було, але точно не так :)

Перші гроші використовувались на дрібний ремонт уживаних цивільних машин, які масово почали з’являтись в частині завдяки волонтерам, закупівлю сіток для маскування, і на інші такі дрібниці, яких безліч. Треба додати, що у нас в частині таких «груп підтримки» утворилось декілька, і на початках не було ніякої спеціалізації, у кого скільки є, той так і долучався. Так, якось виникла потреба купити рацію. Тобто рації були, але на війні все періодично виходить з ладу, і тут, мабуть, щось таке сталося. бо до мене звернувся наш старшина з проханням про допомогу. Це була вже серйозна справа, стільки грошей в нас не було, і вперше Люда (а вона була, і є скарбничим цього нашого «фонду»), звернулась за допомогою до вас. Ви зібрали достатньо, щоб купити рацію, і навіть трохи більше. За що вам всім величезна подяка, і низький уклін.

Взагалі цей пост це пост вдячності, і своєрідний звіт про інвестицію, яку всі ви зробили в розвиток інфраструктури ЗСУ :)

Поки узгоджували специфікацію, поки замовляли, пересилали/отримували, я познайомився з нашими зв’язківцями, і ми добре порозумілися, як інженери. Тим часом, наш підрозділ почав наступати (не сам звісно, а в составі всієї бригади), і позиції почали все більше розтягуватись на місцевості одне від одної, і від командування. Тож комунікація почала розвалюватись, рації стрімко втрачали функціональність. У зв’язківців виникла ідея купити антену. Як раз в нашому «фонді», накопичилася потрібна сума (те, що залишилось після купівлі рації, плюс ті ж 10% від клієнтів, які продовжували надходити), і ми купили ту антену. Я спробую коротко описати що це таке, бо це важливо для подальшої розповіді. Це такий набір алюмінієвих труб, які вкладені одне в одну, і утворюють телескопічну щоглу на верху якої закріплюється сама активна частина. Вся конструкція майже 10 м заввишки, і має стояти на землі, і триматися на 2-х рівнях розтяжок.

Наші командири сумно подивились на цей витвір інженерної думки, і вирішили, що в нас немає ніякої можливості це використовувати, бо вся суть тактики в тому щоби приїхати, відпрацювати, і швидко змінити позицію, і часу на такі складні маніпуляції немає. Тим більше, що конструкція не передбачала ніякої механізації цього процесу. Але.

І тут починається, власне, наша історія. Паралельно з описаними вже маніпуляціями з антеною, командування надало нам велику машину з будкою. Ось таку. ГАЗ66, який в народі кличуть «шишарік».

Возити щось велике, важке, в тому числі людей. Зразу ж виникла ідея прилаштувати антену до цієї машини. Подумали, поміряли, прилаштували. Провели «дослідні випробування».

Визнали – годиться. Але. Цей перший крок підняв цілий ланцюг нових питань. Мабуть, раз там назовні буде антена, а в середині рація (не та, що ми з вами купили, побільше, втім це не так важливо), то і люди будуть знаходитись біля цієї рації тривалий час. Було б добре зробити для них якусь лавочку, або дві. В цей момент «шишарік» з середини виглядав ось так.

Добре, сказав я, ми можемо це зробити, навіть гроші знайдемо, але давайте конкретніше. Саме це питання, про конкретизацію, виникло у мене, звісно, внаслідок професійної деформації. Тобто я спробував діяти, у звичному алгоритмі - давайте створимо робочу групу, обговоримо ідеї, дійдемо консенсусу, що до технічного рішення, і я зроблю. Результат був, в принципі, прогнозований. Ніяка «робоча група» не створилась, хоча кожен вважав за потрібно приїхати до мене особисто, і розказати, що він про це все думає. Спектр «думок» був вельми широкий, від «та нашо щось робити, будемо спати на полу, сидіти на ящиках», до «а ось я бачив на ютубі англійський канал, про реконструкцію трейлерів, ох, там таке, таке…». Все це, зрозуміло, мені ніяк не допомагало, тим більше не допомагало те, що періодично до мене приїздили командири різних рівнів, і стурбовано питали «а чого ж нічого не робиться». Тобто звичний хаос. Ну, вам «прокомівці» все це довго пояснювати не треба, ми з таким явищем стикаємось на кожному проекті :).

І от якось, в середині вересня, вечером, заїхав до нас один з молодих командирів. Слово за слово, і раптом пролунало «проект», «технічне завдання», «узгодити», «затвердити». Ой-йо! В поточних умовах це мало силу паролю. Свої! Я так розчулився, що ледь втримався аби його не обійняти. Заходь, дорогенький, давно тебе чекаємо. Так у мене з'явився ЗАМОВНИК.

Ну, ТЗ, так ТЗ, відповів я, подумав, і намалював оце. Ну, майже «оце» тому, що це кінцевий варіант, який пройшов декілька рівнів еволюції, а спочатку він виглядав трохи інакше.

Малювати довелось в Paint, бо, ясна річ, освоювати складні інструменти штибу SOLID WORKS не було ані часу, ані сил. Далі ми ще декілька разів зустрілися з ЗАМОВНИКОМ, і так були узгоджені загальна концепція – створюємо умови для тривалого, комфортного перебування 6 осіб, і конкретне технічне рішення, де, чого, і скільки.

Можна було розпочинати виробництво. Я розрахував потребу в матеріалах, насамперед в металі, і поїхав за першою партією закупівлі.

Тут треба зробити ліричний відступ. Ідея бережливого виробництва виникла у Таічі Оно не просто так (тобто термін «бережливе виробництво», звісно, вигадали вже американці після того, як поїхали повчилися у японців, але суть методу, безсумнівно створив Оно на Тойота). Коли у тебе дуже обмежений ресурс, і грошей, і рук, а руки ще й криві :), коли всі прямі кути не прямі (це не метафора), а розмір стеля-підлога «уходить» на 15 мм від краю до краю будки (тобто складні, непередбачувані зовнішні обставини :), то кожен крок потрібно продумувати, промірювати, робити, дивитись, що вийшло, знову промірювати, і тільки потім робити наступний крок.

Наприклад, в мене тільки один шуруповерт, ним я роблю невеликий отвір свердлом (щоб не луснула доска під час вкручування шурупа), далі вкручую шуруп. От тобі і вправа з бережливого виробництва. Доска кріпиться 20 шурупами, можна зробити спочатку 20 отворів, а далі поміняти свердло на біту, і вкрутити 20 шурупів – мінімізувати переналадки. А можна свердлити, та вкручувати шурупи один за одним, переналаштовуючи інструмент кожного разу. Відповідь зовсім не очевидна. І другий варіант виявляється кращім, бо на другому-третьому шурупі з’ясовується, що то не та дошка. Кінець ліричного відступу :)

Тож я розбив весь процес на окремі невеличкі частини, і закупав матеріали теж частинами кожного разу уточнюючи нормативи витрат матеріалів.

Окреме питання було з пошуком обігрівача, бо справа йшла до зими. Ставити буржуйку на дровах було не дуже гарним рішення, приміщення і так невелике, і ще в середині буде 6 осіб, всім потрібен кисень. Але зрештою знайшли класний обігрівач, на дизельному пальному, і ви його знову таки допомогли нам купити. До речі, ось він.

Окреме питання було з пошуком обігрівача, бо справа йшла до зими. Ставити буржуйку на дровах було не дуже гарним рішення, приміщення і так невелике, і ще в середині буде 6 осіб, всім потрібен кисень. Але зрештою знайшли класний обігрівач, на дизельному пальному, і ви його знову таки допомогли нам купити. До речі, ось він.

І навіть зібрали трохи більше, тож і на закупівлю всіх інших матеріалів вистачало. Бо наступив жовтень, і стало ясно, що стіни та підлога «шишаріка» досить пошарпані, скрізь дірки через які дме холод, і ніякий обігрів цю проблему не виправить. Тому прийняли рішення, ще й утеплити стіни і підлогу, обшити все фанерою. Ну, а раз так, то і пофарбувати потрібно. Ну, а раз пофарбувати, то і вирішити в який саме колір, коротше, довелося зайнятися ще й дизайном інтер’єру :)

Поступово вибудувався цілий стандартний виробничий процес – заготівельна дільниця, дільниця зварювання металоконструкцій, збирання, фарбування, монтаж, випробування. Ось це я на фарбувальній дільниці :)

А ось так відбувались випробування.

Потроху, помалу вигляд «шишаріка» з середини дійшов до поточного стану.

ЗАМОВНИК сказав «вау» (ну, а нам більше і не треба:), машина поїхала в поля, відпрацьовувати ваші інвестиції. Проект завершено.

P.S. Науково доказано, що «солдатікі», яких зберігають в теплому, сухому місці менше псуються, і краще стріляють :)

Сергій Бутенко, жовтень 2022