Якщо у неживих предметів є доля, то цей автомобіль, мабуть, народився особливим. Бо йому судилося весь вік пропрацювати на фермі в Данії, але він, натомість, вже в поважному віці опинився в лавах ЗСУ де й зробив стрімку кар’єру, потрапивши одразу на посаду головного помічника командира артилерійської батареї.

Сталося це, звісно, не випадково, а завдяки зусиллям багатьох людей, і в першу чергу Олени Лобань (викладачки ЦСН «ПРОКОМ», відомо ж, що викладачі ЦСН «ПРОКОМ» колишніми не стають ніколи :), яка зараз мешкає в Данії, та її чоловіка Søren Frausing, який в Данії і народився, і жив завжди. Саме вони викупили цю автівку у якогось данського фермера, давши старт її новому життю. Власне цей текст і є спробою висловити глибоку подяку цим двом чудовим людям і всім, хто допомагав переганяти, ремонтувати і все інше, бо всі вони додали свій вагомий внесок до загальних зусиль на складному шляху до нашої Перемоги. За це їм велика подяка і низький уклін!

Ззовні маленький та непоказний (порівняно з іншими позашляховиками, які в нас теж були), Міцик, як його став називати комбат, а за ним і всі інші, проявляв особливості свого характеру поступово. Надійність і працездатність - дві риси, що найбільше цінуються на фронті. Чи то японськи інженери таким його народили, чи то датські фермери таким виховали, але він ніколи не «хворіє» у відповідальний момент і працює в найскладніших умовах.

Де він тільки не побував. Він вигрібав з осінньої багнюки херсонських степів, він гасав при -20 по Бахмутським посадкам, пошматованим безкінечним потоком металу, ховався з нами в рівненських лісах, переходив чернігівськими болотами (я, до речі, зрозумів чому монголо-татари свого часу не взяли Чернігів), і знову вигрібав в Бахмуті під проливними дощами весни 2023, коли здавалось, що вже почалася підготовка до чергового Великого Потопу. Він вигрібав сам та допомагав витягувати з багнюки інші позашляховики, які безнадійно застрягали в коліях, пороблених танками та заповнених по вінці водою.

Ну, якщо вже артилерія – це Бог війни, то Міцік, мабуть, став одним із янголів цього Бога. Коли я вранці бачу його на дворі (боже скільки вже помінялось цих дворів, за 10-м я просто перестав рахувати:) після чергового важкого нічного переходу, мені здається, що він втомлено посміхається посмішкою професіонала, який якісно зробив свою роботу і тепер спостерігає за метушнею всіх цих врятованих ним вчора простих українських хлопців, у яких в головах заповіти Тараса, а в руках методички Ілона Маска. А вони собі снідають на ходу, запиваючи бутерброди гарячою кавою з одноразових стаканчиків, одночасно перебираючи речі, готуючись до нових переходів, переїздів, перекатів, наступів або відходів. Життя – це рух, і воно прекрасне :)!

Автор: директор ТОВ "Проком" Бутенко С.М.